Новини Євросоюзу

Автор РГА

08.10.2008 г.

За матеріалами веб-сайту Луганської ОДА www.loga.gov.ua Новини Євросоюзу Найбільш активно розвиваються нові країни ЄС      За даними, оприлюдненими Євростатом, найдинамічнішими економіками ЄС є латвійська (річний рівень зростання —11,2 відс.), естонська (9,8 відс.), словацька (9 відс.) та литовська (8 відс.). У зоні євро найкращі справи в Словенії (7,5 відс.).      Найнижчі показники річного зростання ВВП зафіксовано у Франції (1,9 відс.), Італії (2,3 відс.), Данії (2,3 відс.), Нідерландах (2,5 відс.), Угорщині (2,9 відс.) та Сполученому Королівстві (3 відс.). Майбутнім членам ЄС виділено майже 4 мільярди євро      Європейська Комісія схвалила стратегію фінансової допомоги Хорватії на період 2007—2009 років і цим завершила стратегічне планування в рамках Інструменту передвступної допомоги на цей період для кандидатів і потенційних кандидатів на вступ до ЄС. Це — Хорватія, Колишня Югославська Республіка Македонія, Туреччина, Албанія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Сербія і Косово (як це визначено резолюцією Ради Безпеки ООН 1244). Загальний обсяг допомоги складе за наступних два роки 3,961 мільярда євро.      Фінансова допомога Євросоюзу своїм майбутнім членам має на меті допомогти їм ефективніше проводити необхідні на шляху до ЄС політичні й економічні реформи. По суті, нинішні країни-члени вже тепер фінансують тих, хто приєднається до Союзу згодом.      Передвступна фінансова допомога визначається, виходячи зі специфічних потреб кожної країни. Наприклад, для Хорватії вона сконцентрована на розбудові інституцій і підготовці до імплементації Спільної сільськогосподарської політики ЄС. Для Македонії кошти підуть на реформи в сфері державного адміністрування, судочинства й поліції, для покращення місцевої інфраструктури, на ухвалення й імплементацію законодавства ЄС, на підготовку до імплементації політики солідарності та політики розвитку сільськогосподарських регіонів.      Допомога Туреччині сконцентрується на підтримці стабільності інституцій, гарантуванні фундаментальних прав і свобод, розвитку демократії та зміцненні принципу верховенства права, дотриманні стандартів захисту національних меншин, розвитку громадянського суспільства. Крім того, допомогу ЄС буде спрямовано на підготовку країни до імплементації політики солідарності та політики розвитку сільськогосподарських регіонів.      Для Албанії, Боснії й Герцеговини, Чорногорії та Сербії фінансова допомога буде сфокусована на покращенні управління, утвердженні верховенства права, підтримці економічного та соціального розвитку, допомозі цим країнам адаптувати своє законодавство до законодавства ЄС та ефективно його виконувати. Фінансова підтримка для Косово стосуватиметься дотримання положень майбутнього статусу регіону. Особлива увага буде спрямована на розвиток стабільного, сучасного, демократичного й багатоетнічного суспільства, базованого на дотриманні верховенства права.      Окрім адресної допомоги кожній країні, є програми, призначені для груп країн. Вони мають на меті реалізацію багатосторонніх проектів в одинадцяти сферах. Це — регіональне співробітництво, інфраструктура, юстиція і внутрішні справи, внутрішній ринок і торгівля, ринкова економіка, підтримка громадянського суспільства, освіта, молодь і дослідження. На такі програми передбачено 402,7 млрд євро. Стандарти ЄС Найвища «мінімалка» — в Люксембурзі      Найвища мінімальна заробітна плата, за даними Євростату, у Люксембурзі — 1 570 євро на місяць. За ним ідуть Ірландія (1 403 євро), Велика Британія (1 361 євро), Нідерланди (1 301 євро), Бельгія (1 259 євро) та Франція (1 254 євро). Найнижча — в Болгарії (92 євро на місяць), Румунії (114 євро), Латвії (172 євро), Литві (174 євро), Словаччині (217 євро), Естонії (230 євро) та Польщі (246 євро).      Істотно різниться по країнах відсоток громадян, що реально отримують мінімальну зарплату. Таких людей досить мало в Іспанії (0,8 відс.), Мальті (1,5 відс.), Словаччині (1,7 відс.) та Великій Британії (1,8 відс.). Натомість у низці країн їх більше 10 відс. населення — це Франція (16,8 відс.), Болгарія (16 відс.), Латвія (12 відс.), Люксембург (11 відс.) та Литва (10,3 відс.).      Для порівняння: у США мінімальна заробітна платня складає 676 євро на місяць. Чинних і потенційних кандидатів на вступ до Європейського Союзу зараз семеро.      Найближче — Хорватія, переговори про вступ якої розпочалися у жовтні 2005 року. З червня 2006-го тривають перемовини і з Туреччиною, однак проходять вони складно. Зокрема, у листопаді 2006-го Європейська Комісія рекомендувала частково їх припинити через відсутність прогресу у врегулюванні кіпрської проблеми.      У грудні 2005 року Рада ЄС вирішила надати країні статус кандидата на вступ до Союзу Македонії, однак дату початку вступних переговорів досі не визначено. З Албанією у червні 2006 року підписано Угоду про асоціацію і стабілізацію. У січні 2006-го розпочалися переговори з підготовки такого документа з Боснією і Герцеговиною.      Та у березні 2007-го Європейська Комісія попередила Боснію і Герцоговину: переговори можуть зупинити, якщо країна не досягне прогресу в реформуванні поліції і не співробітничатиме належним чином з Трибуналом ООН з військових злочинів.      Ще складніша ситуація з Сербією і Чорногорією. У квітні 2005-го Європейська Комісія ухвалила рішення про можливість започаткування переговорів з підготовки асоційованої угоди з тоді ще єдиною державою. Однак після того, як 1 травня 2006-го було ухвалено закон про референдум щодо незалежності Чорногорії, ЄС призупинив будь-які перемовини. Актуальний коментар Шлях до Євросоюзу простим не буває Зазвичай процес вступу триває не менше десяти років      Розширення Європейського Союзу триває. В Україні час від часу виникають дискусії щодо того, коли вона зможе приєднатися до ЄС. Політики та експерти називають різні дати. Значно менше говорять про те, наскільки політично й економічно складним є цей процес.      Офіційна процедура приєднання до ЄС виглядає так. Спочатку країна-аплікант подає заявку до Ради ЄС. Якщо та не має заперечень, то передає заявку на розгляд Європейської Комісії. Вона повинна оцінити здатність країни до виконання основоположних для Союзу Копенгагенських критеріїв і внести рекомендації щодо дати початку переговорів — або ж щодо недоцільності таких узагалі. Якщо Європейська Комісія таки дає «добро», то Рада ЄС проводить консультації зі, знову ж таки, Комісією та Європейським Парламентом. І лише після цього ухвалює рішення про початок переговорів, причому має зробити це одноголосно.      Але подача заявки на вступ аж ніяк не є першим етапом на шляху до ЄС. Їй передують кілька не менш важливих і складних етапів. При цьому тривалість кожного з них жодним чином не регламентовано, так само як і тривалість процедури вступу в цілому. Отже, про можливі терміни можна судити хіба що з практики попередніх етапів розширення та стосунків ЄС з нинішніми потенційними кандидатами на вступ.      Насамперед: коли тій чи іншій країні слід подавати заявку? У принципі, формально країна має право зробити це будь-коли. Однак відомо, що розумний політик завжди знає, коли настав час ставити важливе питання — так і з державами. Що стосується подання заявки на вступ до ЄС, сприятливий час означає лише одне — консенсус між усіма членами Союзу щодо бажаності приєднання країни до Союзу. Бо без такої цілковитої згоди не буде позитивного рішення Ради ЄС, його головного органу. Отже, фактичний перший етап вступу — згода всіх країн-членів на початок процедури приєднання. Згодом це формалізується офіційним політичним рішенням Ради ЄС, і є офіційним визнанням перспектив членства країни в Євросоюзі. Наприклад, таким стало укладення 1999 року Пакту про асоціацію і стабілізацію між Євросоюзом і чотирма західнобалканськими державами: Македонією, Албанією, Боснією і Герцеговиною та Югославією (нині Сербія і Чорногорія).      Але підготовка й підписання асоційованої угоди — це також цілий етап. Спочатку Європейська Комісія ґрунтовно вивчає саму можливість її укладення. Скажімо, у випадку з Боснією і Герцеговиною це тривало від 2003 року до жовтня 2005 року.      У разі позитивного рішення Комісії, розпочинаються переговори про укладення асоційованої угоди. Наприклад, з Албанією такі переговори стартували в січні 2003-го, а закінчилися підписанням документа в лютому 2006-го. Щодо Хорватії, то висновок комісії було зроблено у травні 2000 року, а угоду було підписано у жовтні 2001-го. Приблизно стільки ж часу зайняли «передасоційовані» переговори з Македонією. Але підписання Угоди про асоціацію зовсім не означає негайного набуття нею чинності. Розпочинається процес ратифікації документа парламентами країн-членів — зазвичай це триває приблизно два-три роки. І лише маючи чинні або принаймні підписані асоційовані угоди (тобто тверду консолідовану згоду ЄС на приєднання до нього в майбутньому), бажаючі вступити до Союзу подають заявки. Так, подібні угоди між ЄС та Румунією і Болгарією набули чинності 1995-го, і того ж року країни офіційно запросили до членства в ЄС. Македонія подала заявку на вступ до ЄС 22 березня 2004 року, а Угода про асоціацію і стабілізацію набула чинності першого квітня того ж року. Угода з Хорватією набула чинності на початку лютого 2005-го, але заявку на вступ Загреб подав ще у лютому 2003-го (щоправда, «асоційований» документ з Хорватією було підписано ще в жовтні 2001-го, просто процесс набуття ним чинності дещо затягнувся). У будь-якому разі — з часу підписання асоційованої угоди до подачі заявки на вступ до ЄС зазвичай минає 2—3 роки.      Досить тривалою є й процедура розгляду заявки Європейською Комісією. Наприклад, заявку Польщі вона розглядала понад три роки — від квітня 1994-го до липня 1997-го.      Після позитивного рішення Єврокомісії має бути ухвалене рішення Ради ЄС про прийнятність заявки тієї чи іншої країни на вступ до Союзу і про початок переговорів з нею. Після цього країна-аплікант офіційно стає кандидатом на приєднання до ЄС. Зазвичай рішення про початок переговорів супроводжується визначенням принаймні орієнтовної дати їхнього початку. Причому між цим початком і рішенням Ради також проходить досить тривалий підготовчий період. Наприклад, рішення щодо початку переговорів з Хорватією Рада ухвалила у червні 2004-го, а розпочалися вони майже через півтора роки.      Нарешті — самі переговори. Це найважливіша частина вступної процедури. Узгоджуються умови приєднання держави до ЄС і, водночас, країна-кандидат приводить до союзних стандартів своє внутрішнє господарство. Вона повинна ухвалити й ефективно застосовувати на практиці все законодавство Союзу — а це, якщо взяти паперовий еквівалент, близько 80 000 сторінок! Переговори є надзвичайно важким і тривалим процесом. Наприклад, Румунія розпочала його у лютому 2000 року, а завершила у грудні 2004-го.      Коли переговори про вступ завершено, Єврокомісія, а згодом і Європарламент, санкціонують підписання Угоди про вступ між країною-кандидатом та Євросоюзом. Документ підписує Рада ЄС. Сама процедура схвалення угоди різними інституціями Союзу також забирає певний час, але й підписання документа не означає автоматичного приєднання до Союзу: так Болгарія підписала угоду в квітні 2005-го, а приєдналася до ЄС першого січня цього року. Останніми роками з’явилася й така тенденція: якщо раніше дата чергового розширення Союзу була відомою наперед, то щодо Хорватії та Туреччини, а тим більше щодо Македонії та інших західнобалканських країн, Брюссель жодних дат не називає. Ось такою є процедура вступу до Євросоюзу. Її тривалість не регламентована жодними документами ЄС. Скажімо, від подачі заявки до вступу Угорщини та Польщі минуло 10 років, Кіпру та Мальти — 14, Словенії — 8. У Румунії та Болгарії це забрало 12 років. Але ж це — від часу подачі заявки. Фактично ж членський шлях до ЄС розпочинається від визнання ним так званих «чітких перспектив членства» тієї чи іншої країни — а між цим і подачею заявки проходить зазвичай 4—5 років. Щоправда, бувають і винятки: Туреччина має асоційовану угоду з ЄС з 1963 року, заявку на вступ подала 1987-го, а коли приєднається до Союзу — невідомо. Копенгагенські критерії членства в Європейському Союзі      Критерії, яким мають відповідати країни-кандидати на вступ до Європейського Союзу (Копенгагенські критерії), були схвалені на засіданні Європейської Ради у Копенгагені у червні 1993 р. і включають в себе:      І) стабільність інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу до прав людини, повагу і захист національних меншин (політичні критерії);      ІІ) наявність дієвої ринкової економіки і здатність витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у межах ЄС (економічні критерії);      ІІІ) здатність узяти на себе зобов’язання, що випливають з членства в ЄС, включаючи суворе дотримання цілей політичного, економічного, валютного союзу (інші критерії). Політичні критерії      Членство в ЄС під кутом зору політичних стандартів вимагає від країни-кандидата стабільності інститутів, що гарантують демократію, верховенство права, повагу і захист меншин. Статтею 6 Договору про Європейський Союз закріплено, що “Союз базується на принципах свободи, демократії, поваги до прав людини і основних свобод та верховенства права”.      Країни, які бажають стати членами ЄС, повинні не лише закріпити принципи демократії і верховенства права у своїх конституціях, але й втілювати їх у повсякденне життя. Конституції країн-заявників мають гарантувати демократичні свободи, включаючи політичній плюралізм, свободу слова і свободу совісті. Вони встановлюють демократичні інститути та незалежні органи правосуддя, органи конституційної юрисдикції, що створює умови для нормального функціонування державних установ, проведення вільних і справедливих виборів, періодичної зміни правлячої парламентської більшості, а також визнання важливої ролі опозиції у політичному житті.      З метою оцінки виконання країнами-кандидатами умов членства Європейська Комісія (ЄК) у кожному своєму Висновку виходить за межі формального опису політичних інститутів і відносин між ними. На основі ряду детальних критеріїв вона оцінює, чи має демократія реальний характер. При цьому перевіряється, як захищаються конституційні права і свободи, зокрема, свобода слова в процесі діяльності політичних партій, неурядових організацій і засобів масової інформації. Економічні критерії      Відповідно до Копенгагенських критеріїв, вимоги до членства у сфері економіки полягають “у наявності як дієвої ринкової економіки, так і здатності витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у рамках ЄС”.      Наявність дієвої ринкової економіки характеризується наступними елементами:      - рівновага між попитом і пропозицією як результат вільної взаємодії ринкових сил;      - лібералізація цін і торгівлі;      - відсутність перешкод для доступу на ринок і виходу з нього;      - наявність достатньої правової бази, включаючи регулювання права власності, виконання законів і контрактів;      - досягнення макроекономічної стабільності, включаючи цінову рівновагу, стабільність державного фінансування та платіжного балансу;      - суспільний консенсус щодо найважливіших питань економічної політики;      - достатня розвиненість фінансового сектору для спрямування збережень на інвестування виробництва.      Критерій здатності витримувати конкурентний тиск і дію ринкових сил у рамках ЄС передбачає:      - наявність дієвої ринкової економіки з достатнім рівнем макроекономічної стабільності, що дає змогу суб’єктам ринку приймати рішення в атмосфері стабільності й передбачуваності;      - достатня кількість людських і матеріальних ресурсів, включаючи інфраструктуру (енергопостачання, телекомунікації, транспорт і ін.), рівень освіти і дослідницької діяльності;      - ступінь впливу урядової політики і законодавства на конкуренцію шляхом проведення торговельної політики, політики конкуренції, надання державної допомоги;      - рівень і темпи інтеграції держави в ЄС перед його розширенням;      - достатня частка малих фірм у структурі економіки, оскільки малі фірми отримують вигоду від спрощеного доступу на ринок. Інші критерії      Копенгагенська Європейська Рада дійшла висновку, що країни-кандидати мають бути здатними взяти на себе зобов’язання членства в ЄС у контексті відповідності цілям Договору про Європейський Союз, включаючи політичний, економічний і валютний Союз.      Спільна зовнішня політика і політика у сфері безпеки є головними складовими політичного союзу ЄС.      Важливим сегментом ЄС є Європейський економічний і валютний союз (ЕВС).      Однак слід розрізняти участь у валютному союзі, обов’язковому для усіх членів ЄС, і прийняття євро як єдиної валюти. Від нових членів не вимагається прийняття євро як єдиної валюти, навіть якщо вони беруть участь у ЕВС. Участь у ньому сприятиме розвитку країн-кандидатів, прийняттю у перспективі євро як єдиної валюти для усіх членів ЄС. Виконання державами-кандидатами Копенгагенських критеріїв      Згідно з рішенням Європейської Ради у Люксембурзі в 1997 р., ЄК було запропоновано подавати щорічні звіти про досягнутий прогрес країн-кандидатів у процесі приєднання з відповідними висновками. У них Комісія аналізує відповідність реформ, що проводяться у країнах-кандидатах з 1997 р., Копенгагенським критеріям. При цьому ЄК бере до уваги лише вжиті заходи, а не ті, що готуються. Це є універсальним методом, який дає можливість на основі об’єктивного підходу порівняти й оцінити реальний прогрес країн на шляху вступу до ЄС.      Оцінка реального прогресу проводиться на підставі різних джерел інформації:      - інформації, наданої країнами-кандидатами з метою внесення коректив до Висновків Комісії;      - інформації, отриманої під час зустрічей у рамках Європейських угод і перевірки адаптації законодавства;      - звітів Європейського парламенту, оцінках держав-членів, роботі міжнародних організацій, зокрема Ради Європи і ОБСЄ, міжнародних фінансових інститутів і неурядових організацій.      Таким чином, перед країнами-кандидатами стоять досить складні завдання, швидкість вирішення яких залежить від ефективності засобів їх розв’язання. Центральні органи ЄС не тільки контролюють процес досягнення відповідності критеріям вступу, але й намагаються розробляти ефективні програми для цих цілей.      Підготовлені на основі згаданого аналізу Висновки щодо поданих країнами-кандидатами заяв на членство в ЄС відображають їх прогрес у досягненні відповідності Копенгагенським критеріям.

 

« Пред.		След. »