Європейський Союз (ЄС) – це сім’я демократичних Європейських країн, які об’єдналися заради миру та процвітання. Євросоюз – це не держава, що має замінити існуючі держави, і він також значно більший за будь-яку міжнародну організацію. Фактично, ЄС єдиний у своєму роді. Країни, що входять до його складу, заснували спільні інституції, яким було делеговано частину їхніх суверенних повноважень, завдяки чому стало можливо демократично приймати рішення з конкретних питань, які становлять спільний інтерес, на європейському рівні. Таке об’єднання суверенних повноважень також називається „європейською інтеграцією”.

           Історичні корені Євросоюзу – у Другій світовій війні. Ідея європейської інтеграції була задумана для того, щоб більше ніколи не повторилися масові вбивства та руйнації, що відбувалися під час Другої світової війни. Вперше цю ідею запропонував Міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман у промові, яку він виголосив 9 травня 1950 року. Цей день став днем народження Європейського Союзу, і тепер щороку святкується як День Європи.

           Існує п’ять інституцій ЄС, кожна з яких відіграє свою конкретну роль:
     - Європейський Парламент (обирається громадянами країн ЄС);
     - Рада Європейського Союзу (представляє уряди країн ЄС);
     - Європейська Комісія (рушійна сила та виконавчий орган ЄС);
     - Суд Європейського Союзу (забезпечує дотримання законодавства ЄС);
     - Рахункова плата або Суд аудиторів ЄС (контролює ефективне та законне використання коштів з бюджету ЄС).

           З цими інституціями співпрацюють ще п’ять важливих органів:
     - Європейський економічний та соціальний комітет (представляє думку громадських організацій з економічних і соціальних питань);
     - Комітет регіонів (представляє думку регіональної та місцевої влади);
     - Європейський центральний банк (відповідає за монетарну політику та здійснює управління грошовою одиницею ЄС – євро);
     - Європейський Омбудсман (уповноважений з прав людини) (розглядає скарги громадян щодо неналежного функціонування певної установи чи органу ЄС);
     - Європейський інвестиційний банк (сприяє досягненню цілей ЄС через фінансування інвестиційних проектів).

           Ця система управління доповнюється цілою низкою інших органів і відомств.

           Верховенство права є фундаментальним принципом Європейського Союзу. Всі рішення та процедури ЄС спираються на договори, схвалені всіма країнами ЄС.

           Спочатку до складу ЄС входило шість країн: Бельгія, Німеччина, Франція, Італія, Люксембург і Нідерланди. Данія, Ірландія та Велика Британія вступили в ЄС у 1973 р., Греція – у 1981 р., Іспанія та Португалія – у 1986 р., Австрія, Фінляндія та Швеція – у 1995 р., а у 2004 році відбулося найбільше розширення ЄС, коли до нього приєдналися 10 нових країн.

           У перші роки існування ЄС співробітництво між країнами, що входили до нього, здебільшого стосувалося торгівлі та економіки, однак нині ЄС також дбає і про багато інших актуальних питань, зокрема таких, як дотримання громадянських прав, забезпечення свободи, безпеки та правосуддя, створення нових робочих місць, сприяння регіональному розвитку, захист довкілля, а також проведення роботи з глобалізації в інтересах усіх і кожного.

           Європейський Союз забезпечив півстоліття стабільності, миру та процвітання. Євросоюз розвиває спільну зовнішню політику та політику безпеки, що дає країнам ЄС можливість спільно діяти на світовій арені заради стабільності, співпраці та взаєморозуміння. Допомагаючи розбудові безпеки та стабільності в усьому світі, ЄС також робить життя більш безпечним і для людей, як проживають у межах його кордонів. Особливо активно ЄС пропагує людські аспекти міжнародних відносин, такі як солідарність, права людини та демократія.

           Все це допомогло підвищити життєвий рівень людей, побудувати спільний європейський ринок, запровадити єдину європейську валюту, а також зміцнити голос Європи в усьому світі.

           Єдність у різноманітті: Європа – це континент, де існує не лише багато різних традицій та мов, але також і спільні цінності, які захищає ЄС. Він заохочує співпрацю між народами Європи та пропагує єдність, зберігаючи при цьому різноманіття та гарантуючи прийняття максимально наближених до людей рішень.

           У XXI-му столітті країни світу дедалі більше залежатимуть одна від одної, і для кожного громадянина Європи все необхіднішою ставатиме співпраця з людьми з інших країн у дусі допитливості, толерантності та солідарності.

           Економічна та політична інтеграція між країнами Європейського Союзу означає, що ці країни повинні приймати спільні рішення з різних питань. Таким чином країни ЄС розробили спільну політику у дуже широкому спектрі галузей – від сільського господарства до культури, від прав споживачів до умов конкуренції, від охорони довкілля та використання енергії до транспорту та торгівлі.

           Спочатку основна увага приділялася розробці спільної комерційної політики у вугільній та сталеливарній галузях і сільському господарстві. Згодом, у міру виникнення потреби, додавалися й інші галузі. Деякі ключові політичні цілі змінювалися внаслідок зміни обставин. Наприклад, раніше головним завданням сільськогосподарської політики було виробництво великої кількості дешевої продукції, а нині – підтримка передових методів виробництва нешкідливих для здоров’я і високоякісних продуктів харчування та охорона довкілля. Крім того, сьогодні необхідність захисту природи враховується також у цілому спектрі інших політичних курсів ЄС.

           Країнам ЄС знадобився певний час для усунення всіх бар’єрів між ними і перетворення „спільного ринку” на справжній єдиний ринок, у межах якого можуть вільно рухатися товари, послуги, люди та капітал. Формально створення єдиного ринку було завершено наприкінці 1992 року, однак сьогодні все ще існує потреба його вдосконалення, наприклад, необхідно створити справжній єдиний ринок фінансових послуг.

           У 90-х роках минулого століття людям стало простіше пересуватися по території Європи, оскільки було скасовано паспортну та митну перевірки на більшості внутрішніх кордонів ЄС. Важливим наслідком цього стало зростання мобільності громадян Європи. Так з 1987 року за підтримки ЄС більше мільйона молодих європейців змогли навчатися за кордоном.

           Один лише розмір Європейського Союзу в економічному, торгівельному та фінансовому відношенні робить його справжнім світовим гравцем. Євросоюз має цілу мережу договорів з більшістю країн і регіонів світу. Найбільша міжнародна торгова сила та батьківщина євро – другої світової валюти, – ЄС щомісячно витрачає 500 млн. євро на підтримку проектів допомоги, що реалізовуються на всіх п’яти континентах.

           З часу свого утворення у 1950-х роках Європейський Союз розвивав відносини з рештою країн світу на засадах спільної торгової політики через надання допомоги на розвиток і укладення офіційних угод про торгівлю та співпрацю з окремими країнами чи регіональними об’єднаннями країн.

           У 1970-х роках ЄС розпочав надавати гуманітарну допомогу по всьому світу. З 1993 року, згідно з Маастрихтським договором, він розвивав спільну зовнішню політику та політику безпеки для забезпечення можливості спільної діяльності у випадках, що стосуються інтересів ЄС як єдиного цілого. У питаннях, що мають відношення до тероризму, міжнародної злочинності, торгівлі наркотиками, нелегальної міграції та глобальних проблем, таких як захист навколишнього середовища, ЄС також тісно співпрацює з іншими країнами та міжнародними організаціями.

           Спільна торгівельна політика ЄС діє на двох рівнях. По-перше, у рамках Світової організації торгівлі (СОТ) ЄС бере активну участь у встановленні правил багатосторонньої системи світової торгівлі. По-друге, ЄС укладає власні двосторонні торгівельні угоди з країнами або регіональними об’єднаннями країн.

           У середині 1970-х років допомогу на розвиток і співпрацю, яка спочатку направлялася країнам Африки, ЄС почав також надавати країнам Азії, Латинської Америки, південного та східного Середземномор’я. Головна мета такої допомоги – підтримка сталого росту та розвитку країн-партнерів так, щоб вони мали ресурси на подолання бідності. Євросоюз всіляко зацікавлений підтримувати своїх партнерів і заохочувати їх до подальшого прогресу та процвітання.

           Європейський Союз та його країни-члени є головними постачальниками технічної допомоги у світі, щорічно надаючи більше 30 млрд. євро офіційної допомоги країнам, що розвиваються, з яких 6 млрд. євро надходить через інституції ЄС.

           ЄС укладає угоди зі своїми партнерами в усьому світі не лише про торгівлю і традиційні фінансову та технічну допомогу, але також щодо економічних та інших реформ, підтримки розвитку інфраструктури і програм розвитку медицини та освіти. Ці угоди також створюють умови для політичного діалогу та містять положення, відповідно до яких відносини ЄС і його партнерів спираються на повагу до демократії та прав людини.

• перспектива просування за рамки партнерства до значного рівня інтеграції, включаючи участь у внутрішньому ринку ЄС та можливість для України брати зростаючу участь у ключових аспектах політик та програм Європейського Союзу;
• розширення рамок та поглиблення політичного співробітництва;
• можливість наближення законодавства в економічній сфері, відкриття економік одна одній та подальше зменшення кількості торговельних бар’єрів, що стимулюватиме інвестиції та зростання;
• збільшена фінансова підтримка: надання ЄС фінансової допомоги Україні сприятиме виконанню заходів, які визначені у даному документі. Крім того, Європейська Комісія розробляє новий Європейський інструмент сусідства та партнерства (ЄІСП), який надаватиме допомогу Україні, у т.ч. у сфері транскордонного та міжрегіонального співробітництва між Україною та державами-членами ЄС. Також через Європейський інвестиційний банк надаватиметься підтримка проектам, що потребуватимуть інвестицій у інфраструктуру;
• можливості поступового відкриття або збільшення участі у певних програмах Співтовариства, що сприятиме розвитку культурних, освітніх, технічних, наукових зв’язків, а також зв’язків у сфері охорони навколишнього природного середовища;
• підтримка в адаптації законодавства до норм та стандартів ЄС, включаючи через надання технічної допомоги, обмін досвідом між державними службовцями (twinning) та цільові консультації і підтримку через механізм обміну інформацією про технічну допомогу (TAIEX);
• поглиблення торговельних та економічних відносин, включаючи перегляд передумов створення Зони вільної торгівлі після вступу України до СОТ. Буде розглянута можливість укладення нової посиленої угоди, рамки якої буде визначено за результатами досягнення цілей цього Плану дій та загального розвитку відносин Україна – ЄС. Доцільність нових договірних зобов’язань розглядатиметься у належний час.

           Україна є невід’ємною та органічною частиною Європи. Одним з важливих пріоритетів реалізації державної політики України є моніторинг та втілення кращих світових практик у галузі державного управління та місцевого самоврядування, активна участь у роботі провідних міжнародних та політичних організацій.

           9 листопада 1995 р. Україна набула членство у Раді Європи (РЄ), основній міжнародній політичній організації Європи. Метою Ради Європи згідно Статуту є досягнення більшої інтеграції між її членами задля збереження та втілення у життя спільних ідеалів і принципів, а також сприяння економічному та соціальному прогресу. Діяльність Організації охоплює такі сфери суспільного життя, як права людини, засоби масової інформації, правове співробітництво, соціальне єднання, охорона здоров’я, освіта, культура, культурна спадщина, спорт, молодь, місцева демократія і транскордонне співробітництво, навколишнє середовище і регіональне планування.

           Міжнародно-правові документи Ради Європи (хартії, договори тощо) розроблені в Організації та ратифіковані країнами-членами наряду з документами Європейського Союзу становлять основу європейської міжнародно-правової бази, закладають підвалини сучасних європейських демократичних стандартів функціонування країн, сприяють їх сталому та ефективному розвитку .

           З метою активізації політичного, економічного, соціального, культурного розвитку та забезпечення підвищення рівня життя та якості послуг, що надаються населенню, під час вступу до Ради Європи Україна взяла на себе відповідні зобов’язання, в тому числі стосовно імплементації міжнародно-правових документів, що визначають кращі стандарти та принципи функціонування самоврядування на місцевому і регіональному рівні, підтримки європейських ініціатив та практик забезпечення сталого розвитку місцевої і регіональної демократії.

           Основним міжнародно-правовим документом для країн-членів Ради Європи, який містить стандарти щодо організації управління на місцях на засадах місцевого самоврядування є Європейська хартія місцевого самоврядування (ЄХМС). 15 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування без застережень. Відповідно до статті 9 Конституції України, Хартія стала частиною національного законодавства України, а усі її положення у повному обсязі мають обов’язкову юридичну силу для України.

           Основним органом Ради Європи на який покладено функції розвитку місцевого самоврядування, захисту інтересів органів місцевої і регіональної влади, забезпечення їх участі у процесах європейської інтеграції, а також моніторинг дотримання країнами-членами Ради Європи положень Європейської хартії місцевого самоврядування є Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи, заснований у 1957 році.

           Відзначаючи 50-у річницю діяльності Ради Європи у сфері місцевої і регіональної демократії та 10-ту річницю ратифікації Україною Європейської хартії місцевого самоврядування, виходячи з пріоритетності курсу України на європейську інтеграцію та визнаючи розвиток місцевого самоврядування в Україні однією з невід'ємних складових цього курсу Президентом України з 2007 встановлено щорічне проведення в тиждень, що включає 15 жовтня - дату відкриття для підписання Європейської хартії місцевого самоврядування в 1985 році Європейського тижня місцевої демократії.

           Завдання, які сьогодні постали перед Європою, не є завданнями виключно національними – за умов глобалізації та посилення міжнародного і особливо міжрегіонального співробітництва вони стали глобальними та мають однаково вирішуватися як на міжнародному, так і на місцевому рівнях.

           Громадяни європейських країн все більшою мірою починають сприяти демократичному управлінню на всіх рівнях, що слугує попередженню виникнення конфліктів, створенню стабільності та сприяє участі громадян у громадському житті суспільства.

           Все це ставить перед урядами країн та органами місцевого самоврядування принципово новий комплекс завдань, які стосуються, зокрема, спроможності місцевих і регіональних влад надавати високоякісні послуги та адекватно реагувати на законні вимоги та сподівання громадян, забезпечення відповідності між повноваженнями та ресурсами органів місцевої і регіональної влади, підвищення інтересу та залучення громадян до вирішення суспільних питань на місцевому і регіональному рівнях, розвитку співпраці між місцевими і регіональними органами влади, включаючи міжнаціональну співпрацю.

           Визнаючи необхідність розроблення нових підходів до забезпечення демократичного, ефективного, адекватного виникаючим завданням, прозорого, публічного та підзвітного місцевого і регіонального управління у країнах Європи виникла та почала активно втілюватися у життя концепція «Доброго місцевого управління» яка задовольняє усім вищевикладеним вимогам.

           Добре місцеве і регіональне управління” є суспільною цінністю, яку усі країни-члени Ради Європи бажають досягти задля забезпечення добробуту своїх громадян. В широкому розумінні цей термін означає демократичне, партисипативне, відповідальне, ефективне, прозоре та підзвітне управління на місцевому і регіональному рівнях. Забезпечення доброго місцевого і регіонального управління у країнах-членах стосується цілого ряду завдань, зокрема, стосовно внутрішніх взаємовідносин між місцевою і регіональною владою, відносин між місцевою і регіональною владою та іншими органами влади, населенням та громадянським суспільством.

           В питаннях забезпечення доброго місцевого і регіонального управління є також і міжнародний вимір. Діяльність окремих країн у цьому напрямку підсилюється інструментами міжнародного співробітництва, тим самим дозволяючи країнам вчитися і збагачуватися на досвіді інших та розробляти спільні підходи до розуміння та вирішення існуючих питань. Фактом є те, що кожна країна має зацікавленість не тільки у внутрішньому розвитку цього суспільного блага, але й в досягненні доброго місцевого і регіонального управління на всьому континенті, що створить подальший імпульс до посилення співробітництва. Саме таке співробітництво вже піввіку розбудовує Рада Європи.

           Враховуючи зазначені вимоги, 24-25 лютого 2005 року міністри країн Європи, відповідальні за питання місцевого і регіонального розвитку, зібравшись на свою 14-ї Конференцію визначили наступні пріоритети у забезпеченні доброго місцевого і регіонального управління.

1. Актуалізація питань стосовно низького рівня участі громадян у виборах на місцевому і регіональному рівні у багатьох країнах;
2. Реагування на зміну шляхів залучення громадян до суспільного життя на місцевому рівні та, у деяких випадках, підвищення рівня зацікавленості громадян до такої участі;
3. Збільшення масштабу участі іноземних громадян у суспільному житті на місцевому рівні.

1. Здійснювати моніторинг забезпечення прав громадян на участь у суспільному житті на місцевому рівні;
2. Продовжувати роботу щодо віднайдення шляхів, за допомогою яких інформаційні та комунікаційні технології сприятимуть демократичній реформі на місцевому і регіональному рівнях;
3. Перевіряти бажаність та дієвість використання форм голосування поза межами виборчих дільниць;
4. Розвивати та використовувати інструменти оцінки ефективності заходів щодо підвищення рівня участі громадян у суспільному житті на місцевому рівні;
5. Перевірити ефективність та дієвість правових стандартів щодо участі громадян у суспільному житті на місцевому і регіональному рівнях;
6. Знаходити шляхи усунення будь-яких перепон щодо приєднання до Конвенції щодо участі іноземців у суспільному житті на місцевому рівні та ратифікації її у найближчий час.

1. Належне втілення принципу субсидіарності шляхом визначення та правового врегулювання питань щодо повноважень, структури та кордонів органів місцевої і регіональної влади;
2. Зміцнення та створення належних умов для міжмуніципальної співпраці;
3. Прискорення налагодження ефективних відносин між різними рівнями територіальної влади, зокрема між органами центральної та місцевої влади.

1. Здійснювати моніторинг стану розвитку регіонального самоврядування з метою визначення, зокрема, інновацій та будь-яких інших питань, спільних для більшості країн-членів;
2. Поширювати знання, досвід та інформацію стосовно міжмуніципального співробітництва з метою визначення і сприяння кращим практикам та розробки керівних принципів із цього питання;
3. Поширювати знання, досвід та інформацію стосовно взаємовідносин між центральними та місцевими органами влади з метою визначення і сприяння кращим практикам та розробки керівних принципів із цього питання;
4. В процесі реформування місцевого і регіонального самоврядування поважати принципи, закріплені у Європейській хартії місцевого самоврядування та керуватися положенням Рекомендації (2004) 12 щодо процесу реформи кордонів та/ або структури органів місцевої і регіональної влади.

1. Підвищення рівня ресурсів органів місцевої і регіональної влади відповідно покладеним на них повноваженням;
2. Віднайдення оптимальної структури залучення ресурсів до бюджету з метою надання можливості органам місцевої і регіональної влади пропонувати своїм громадянам послуги, які б відповідали їх потребам;
3. Забезпечення належного балансу між високим рівнем автономії органів місцевої і регіональної влади в управлінні фінансами та високим рівнем їх підзвітності.

1. Використовувати, імплементувати та зміцнювати роль, де це можливо, документів² Ради Європи з питань місцевих і регіональних фінансів, зокрема, Рекомендації Rec (2004) 1 щодо фінансового та бюджетного управління на місцевому і регіональному рівнях та Рекомендації (2005) 1 щодо фінансових ресурсів органів місцевої і регіональної влади;
2. Сприяти запровадженню та оцінювати вплив документів Ради Європи з питань місцевих фінансів;
3. Обговорити необхідність осучаснення деяких попередніх звітів щодо місцевих і регіональних фінансів, зокрема, звіту “Місцеві фінанси у країнах Європи”, що був розглянутий під час 11-ї Конференції європейських міністрів (Лісабон, 1996 р.).

Зміцнення керівної ролі та управлінської спроможності органів місцевої і регіональної влади у сфері місцевого та регіонального управління, а також надання населенню послуг якомога вищого рівня, незважаючи на дефіцит бюджету.

1. Здійснювати обмін досвідом щодо керівної ролі, питань надання послуг та підвищення інституційної спроможності органів місцевої і регіональної влади з метою визначення кращих практик та можливої розробки Рекомендації Комітету Міністрів для країн-членів Ради Європи у цих сферах;
2. Дотримуватись та здійснювати імплементацію, де це можливо, рекомендацій Комітету Міністрів у сфері надання послуг населенню органами місцевої і регіональної влади;
3. Розглянути можливі шляхи співробітництва органів місцевої і регіональної влади з іншими органами влади (міжмуніципальне співробітництво, співпраця між органами влади різних рівнів) та з приватним сектором (партнерство, концесія надання послуг населенню, укладення угод щодо виконання певної діяльності) з метою підвищення рівня якості послуг, що пропонуються громадянам.

Забезпечення етичної поведінки службовців органів місцевої і регіональної влади, виборних представників та посадових осіб, поваги до місцевого і регіонального самоврядування, а також індивідуальних прав та законних інтересів громадян.

1. Продовжити оновлення Керівництва з кращих практик у галузі публічної етики на місцевому рівні та розробити, якщо можливо, посібник щодо специфічних ситуацій, які виникають у країнах-членах у цій галузі та тематичних документів, спрямованих на специфічну аудиторію;
2. Збирати та поширювати кращі практики стосовно оцінки відповідності стандартам публічної етики на місцевому і регіональному рівнях;
3. Обмінюватися досвідом та надавати інформацію, необхідну для перегляду Керівництва з метою розробки переглянутої версії у трирічний або чотирирічний термін.

1. Усунення досі існуючих правових і адміністративних перепон на шляху до розвитку транскордонного та міжтериторіального співробітництва;
2. Віднайдення шляхів та засобів надання територіальним громадам або органам влади та органам, з якими вони здійснюють транскордонне співробітництво, можливостей для залучення до такого співробітництва та його розвитку;
3. Розробка чітких та дієвих правових рамок для регулювання інституціоналізованої діяльності між територіальними громадами або органами влади (єврорегіони).

1. Відслідковувати та приділяти належну увагу заходам, що були реалізовані до, або після ратифікації Мадридської рамкової конвенції щодо транскордонного співробітництва між територіальними громадами та властями та її протоколів з метою надання найбільш можливої дієвості положенням цих інструментів;
2. Дотримуватись та здійснювати імплементацію, де це можливо, Рекомендації (2005) 2 Комітету міністрів щодо кращих практик у галузі транскордонного і міжтериторіального співробітництва та усунення перепон на шляху до його розвитку;
3. Визначати осіб або інституції, які займаються або мають повноваження у галузі розвитку транскордонного і міжтериторіального співробітництва на загальнодержавному рівні (або на рівні регіонів, де це можливо) з метою створення спільно з Радою Європи інформаційної бази, через яку будуть надходити запити та поширюватися інформація і документація;
4. У співпраці з асоціаціями органів місцевої влади на національному і європейському рівнях, розвивати та сприяти використанню навчальних методик та інструментів, спрямованих на підвищення спроможності органів місцевої влади залучатися до ініціатив у сфері транскордонного співробітництва;
5. Продовжувати діяльність спільно з Радою Європи з метою ухвалення третього протоколу до Мадридської рамкової конвенції з питань транскордонного співробітництва.

ДООПРАЦЬОВАНИЙ ПРОЕКТ СТРАТЕГІЇ ІННОВАЦІЙНОГО ТА ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ

           Європейські держави приєдналися до Ради Європи, прагнучи досягти більшої єдності для захисту прав та реалізації спільних ідеалів, принципів демократії, прав людини, верховенства права.

           У 2005 році глави держав та урядів, що є членами Ради Європи, на зустрічі у Варшаві під час Третього Самміту заявили про те, що „ефективна демократія та хороше врядування на всіх рівнях є суттєвими для попередження конфліктів, пропагування стабільності, прискорення економічного та соціального прогресу та, завдяки цьому, створення громад, що стало розвиваються, де люди хочуть жити та працювати, сьогодні і в майбутньому. Цього можна досягнути лише шляхом активного залучення громадян та громадського суспільства. Таким чином, держави-члени повинні підтримувати та розвивати ефективні, прозорі та відповідальні демократичні інститути, які відповідають потребам та очікуванням всіх”.

           Для виконання цього завдання, потрібні зусилля як на європейському, так і на національному рівнях.

           Управління має бути ефективним на всіх рівнях. Проте, в першу чергу, воно має бути ефективним на місцевому рівні, тому що місцеве самоврядування є найближчим до громадян та надає їм основні послуги.

           Відповідно, беручи до уваги уроки та досвід країн-членів та консенсус, досягнутий на Конференції міністрів у Будапешті щодо здійснення ефективного місцевого та регіонального управління (2005), на регіональних конференціях країн Південно-Східної Європи у Загребі (2004) та Скоп’є (2006) щодо ефективного демократичного управління та на Брістольській конференції з питань сталих громад у Європі (2005), європейські міністри, відповідальні за місцеве та регіональне управління, та Конгрес місцевих та регіональних влад Ради Європи погодили наступну Стратегію інноваційного та ефективного управління на місцевому рівні.

           Мета Стратегії полягає у тому, щоб громадяни усіх європейських країн отримали користь від ефективного управління на місцевому рівні.

1. Громадяни – в центрі всіх демократичних інститутів та процесів;
2. Органи місцевої влади постійно покращують управління за 12-ма принципами, викладеними нижче;
3. Держави (або регіональні влади, залежно від конституційного устрою країн-членів) створюють та підтримують інституційні передумови для покращення управління на місцевому рівні на основі діяльності відповідно до Європейської Хартії місцевого самоврядування та інших європейських стандартів.

           Ефективне управління – це багатогранна концепція, яка враховує принципи, правила та практики, розроблені в усьому світі. Стратегія враховує роботу, виконану іншими міжнародними організаціями, а саме: Організації з питань економічної співпраці та розвитку, ООН та Світового Банку. А також враховує досвід Ради Європи у сфері демократії, прав людини та верховенства права. На основі цього пропонуємо 12 принципів ефективного демократичного управління.

           Необхідної передумовою для реалізації цих принципів є те, що органи місцевої влади мають повноваження, обов’язки та ресурси, які дають їм змогу здійснювати „регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення”³.

1. Чесне проведення виборів, репрезентативність та участь;
2. Відповідність вимогам та очікуванням громадян;
3. Ефективність та результативність;
4. Відкритість та прозорість;
5. Верховенство права;
6. Етична поведінка;
7. Компетентність та потенціал;
8. Інноваційність та відкритість до змін;
9. Сталий розвиток та спрямованість на тривалі результати;
10. Раціональне управління фінансами;
11. Права людини, культурна багатогранність та соціальна взаємодія;
12. Відповідальність.

           Органи місцевої влади буде запрошено добровільно взяти на себе зобов’язання перед своїми громадянам виконувати свої повноваження та обов’язки згідно 12 принципами ефективного демократичного управління. Очікується, що вони публічно оголосять про свою готовність це зробити та візьмуть на себе відповідальність.

           Уряди та органи місцевої влади домовляться про засоби та способи виконання завдань Стратегії та пропагування реалізації 12 принципів ефективного управління.

           Держави-члени та Конгрес зроблять свій внесок у розвиток необхідної загальноєвропейської співпраці для реалізації та контролю над виконанням Стратегії.

1. Платформа зацікавлених сторін, створена в рамках Ради Європи, – включаючи (представників) Комітет Міністрів, Парламентську Асамблею, Конгрес місцевих та регіональних влад та Європейський Комітет з питань місцевої та регіональної демократії – здійснюватиме нагляд за реалізацією Стратегії та подальшим її розвитком на основі досвіду. (займатиметься питанням національних планів, Європейської відзнаки - так званого „знаку якості”- інноваційного та ефективного управління тощо)
2. Конгрес місцевих та регіональних влад проводитиме щорічне обговорення реалізації Стратегії та сприятиме зв’язку між національними асоціаціями, заохочуючи до обміну кращими практиками та інформацією
3. Центр експертного аналізу реформи місцевого самоврядування Ради Європи допомагатиме країнам-членам, місцевим владам та їхнім асоціаціям впроваджувати національні плани відповідно до включених до них завдань, спрямованих на зміцнення потенціалу (сприятимуть поширенню кращих практик тощо)
4. Впроваджується Європейський тиждень місцевої демократії з метою підвищити інформованість громадян про місцеве самоврядування та пропагувати їхню участь у громадському житті на місцевому рівні
5. Буде впроваджено Європейську відзнаку за інноваційне та ефективне управління, щоб відзначити органи місцевої влади Європи, які на це заслуговують
6. Наступні країни-члени Ради Європи – ... – погодилися впроваджувати Стратегію без зволікань. Їхній досвід буде передано до уваги інших країн-членів, тобто досвід буде поширено задля користі всіх

           Національні та/або регіональні органи влади, відповідно до своїх конституційних повноважень, та асоціації органів місцевої влади разом підготують плани – за допомогою Платформи зацікавлених сторін (там, де про це попросять).

           Плани представлятимуть вираження загальної готовності працювати задля покращення управління на місцевому рівні.